ВІЛЬШАНСЬКА ІСТОРІЯ

ВІЛЬШАНСЬКА ІСТОРІЯ
Білу Лілею — річкову царівну 

Тихо колише прозора вода. 

Що заховала від світу предивна? 

Зеленню листя кого обійма?
Може, молодших братів та сестричок 

Прагне вона вберегти від спокус?

Щоб до чужинських не прагнули річок,

Іншого досвід мотали на вус.
Може, стареньких неню і тата 

Ніжно плекає й голубить вона? 

Більш не зачепить недоля затята, 

Спокій їх жде біля рідного дна.
Ну, а можливо, Краса­-Водяниця 

Перше кохання ховає своє? 

Навіть найближчим подружкам-­сестрицям

 Серце на кпини не віддає.
Сонячний промінь — Лілеї обранець, 

Бравий, звитяжний, крізь хмари злетів,

 Діву-­красу запросивши на танець, 

Річку і серце її освітив.
Швидко минули щасливі хвилини, 

Промінь-­вояк знову став до борні. 

Дівчина-Квітка кожної днини 

В хвилі ховає очі сумні.

Липень 2007р